Як сироті вижити в Україні та ще й не стати на стежку криміналу. Держава працевлаштування та житла вже давно не гарантує. Напередодні Дня захисту дітей "Свідок" дізнавався, як живеться в Україні дітям без батьків.

Настя сама з Новосілок. Буває в рідному селищі дуже рідко. Там живе її мати. Проте, вже тільки біологічна.

Анастасія, вихованка ліцею-інтернату:

- Мама не вживає алкоголь, мама в мене хороша, просто там зовсім інша ситуація і зовсім інше життя. Я просто про це не хочу говорити.

Не хоче, бо боляче. Її матір позбавили батьківських прав. З дванадцяти років дівчина жила в дитячому будинку. Вісімнадцятирічній Ганні поталанило ще менше. Батьки ніде не працювали, пиячили. Через злидні діти в сім'ї гинули.

Ганна, вихованка ліцею-інтернату:

- Нас було восьмеро, а інші померли, троє. Один замерз, бо його погано годували, одна дівчинка померла від жовтухи, а хлопчик від водянки.

Тих, хто вижив, невдовзі забрали до дитбудинку. У п'ятнадцять років Ганна мала лише кілька класів освіти. Надолужувати треба було чимало. Цих дівчат об'єднує не тільки статус - сироти, а й перебування нині в одному закладі - ліцеї-інтернаті в Переяславі-Хмельницькому.

Анастасія, вихованка ліцею-інтернату:

- Мені подобається оцей тренажер, тут можна руки-ноги, і велосипед.

Тренажерна, телезала, майстерня мистецтв, сучасні душові кімнати - такий нині спальний корпус інтернату, де мешкають діти-сироти. Не менш сучасніші й навчальні приміщення. Проте, так було не завжди.

Василь Козій, директор Переяслав-Хмельницького ліцею-інтернату:

- Оце мене найбільше вразило, дайте мені цукерочку.

Директор ліцею показує ілюстрованого альбома, якого створили ще в дев'яності гості з-за кордону. В інтернаті тоді жахачок вистачало. Діти однаково вдягнені, казарми, похнюплені вихователі. Тут мешкали лише сироти.

Василь Козій, директор Переяслав-Хмельницького ліцею-інтернату:

- Було 18 бігунів тільки перший рік, це для інтернатних закладів характерно.

Змінювати систему вирішили кардинально. Інтернат зробили ліцеєм. Беруть сюди тільки з восьмого класу. І сиріт, і всіх охочих.

Василь Козій, директор Переяслав-Хмельницького ліцею-інтернату:

- Спільно із такими дітьми із сімей вони навчаються. Я думаю, це тільки на користь, тому що вони, спілкуючись, дивляться, дуже часто забирають з собою, їздять на вихідні до цих дітей.

Дітям, позбавленим батьківського піклування, і кишенькові гроші дають. Десь по п'ятдесят гривень. А на майбутнє вчать заощаджувати.

Наталя Павленко, соціальний педагог:

- 1500 гривен треба було розприділити по тих пунктиках, по яких було вказано: оплата житла, харчування, придбання одягу, інші ресурси.

Усе це - намагання підготувати сиріт до дорослого самостійного життя.

Тетяна Подашевська, заступник голови Київської облдержадміністрації:

- Дуже багато дітей, позбавлені батьківського піклування, виходять з закладів, залишаються наодинці зі своїми проблемами, і, звичайно, потрапляють в середовище, це є кримінальне середовище.

Завадити цьому й намагаються обласні урядники. Та головний клопіт - житло. Нині зі ста тисяч дітей-сиріт в Україні у чверті просто немає даху над головою.

Світлана Толстоухова, заступник міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту:

- Поставити на квартирний облік дитину, і щоб дитина, відповідно до законодавства, протягом місяця, хоча ми знаємо, що ця норма не спрацьовує сьогодні, отримала житло.

Допомогти взялися колеги зі Швейцарії. Спонсують пілотний проект.

Наталя Павленко, соціальний педагог:

- Будуть виділятися кошти на зняття оренди житла, що дитина, якщо вона нікуди не поступить, то у неї буде можливість проживати під наглядом соцпрацівника. За ці два роки їй повинні знайти житло, але таке, що вона матиме право передарювати комусь або залишати своїм дітям.

Випускники такому шансові радіють. Та більшість прагне життя облаштувати самотужки. Мріє добре скласти зовнішнє тестування і вступити до ВИШів. А поки всі безжурно святкують випускний.

Олена Ткаченко, Віталій Савенко, Олександр Данилов, НТН.