Захід мав на меті обмін досвідом між існуючими патронатними батьками - унікальними для України професійними патронатними сім’ями, що працюють з дітьми, які тимчасово залишилися без батьківського піклування. Окрім патронатних сімей, яких у країні налічується всього п’ять, на зустрічі були також присутніми родини кандидатів у патронатні вихователі, дотичні спеціалісти, члени міжвідомчої команди, які забезпечують надання послуги сімейного патронату на місцях, журналісти.

В п’яти імпровізованих зонах, на кольорових кубах кожна патронатна сім’я розмістила світлини своїх вихованців (а це загалом - 41 життєва історія). За чаєм під час неофіційного спілкування присутні знайомилися з  міжнародним досвідом та історією запровадження сімейного патронату в Україні: від 2009 року - моменту створення першої патронатної родини Наталії та Євгена Дудків з м. Бровари Київської області -  до 2013 року, коли статус патронатних вихователів офіційно отримали ще чотири родини: Тетяни й Тараса Гурських  з м. Біла Церква (2011 р.), Любові Ящук з м. Бровари, Лариси і Сергія Кузнєцових з м. Київ (2012 р.), Наталії Базильчук та Анатолія Авременка з Києва (літо 2013 року). 

Маршрут супроводжувався цікавими розповідями про те, як кожна родина прийшла у сімейний патронат та про значення їхньої роботи у житті маленьких вихованців. Естафету продовжили сім’ї-кандидати у патронатні вихователі, поділившись із присутніми своїми очікуваннями та сподіваннями. Так, сім’я Лесі Туровської та Сергія Сарани вже тричі пройшли «бабусині й дідусеві університети», виняньчили 3-х онуків, і зараз з нетерпінням очікують початку тренінгового навчання та появи першої дитини у їх патронатній сім’ї. Сім’я Алли та Олександра Гедз вже мають попередній досвід допомоги дітям-вихованцям інтернатних закладів. За словами пані Алли,

Послуга сімейного патронату - це можливість професійної допомоги дітям та їхнім сім’ям, і для нашої сім’ї це  - важливий і виважений крок.

Для обговорення учасниками клубного засідання було обрано чотири актуальні теми у форматі «гостин». Дискусії стосувалися питання першого влаштування дітей, зокрема, тих, які мають особливі потреби або відстають у розвитку: як допомогти, з чого починати в умовах перебування дитини в патронатній сім’ї. Вихователі ділилися унікальним досвідом, всіх цікавили найменші деталі догляду та виховання. Лариса Кузнєцова, патронатна вихователька із Києва говорить:

Найголовнішим у вихованні такої дитини є встановлення довіри та створення комфорту. Саме ці фактори дають найбільший поштовх для змін. Після етапу пізнання дитини, налагодження контакту, встановлення режиму харчування, відпочинку та сну на фоні позитивних емоцій важливо допомогти такій дитині «наздогнати» вміння і навики, які не були до цього сформовані: чи то через недогляд, чи внаслідок недбалого, жорстокого поводження з дитиною... Слушним є використання коротеньких віршиків та забавлянок, які дитина відповідно до свого віку й розвитку може легко запам’ятовувати та згодом повторювати. У нагоді нам стають і прогулянки, під час яких дитині розповідається все що відбувається навколо.

Як педагог-дошкільник пані Лариса підготувала цілий пласт цікавих матеріалів для використання іншими патронатними вихователями.

Про питання переходу дитини у нову сім'ю, тривалість такого процесу та особливості встановлення нових контактів і підтримка контактів між патронатними вихователями та новою сім’єю дитини говорили в «гостинах» патронатної сім’ї Тетяни та Тараса Гурських з Білої Церкви. Своїми найпершими спогадами переходу дитини з-патронату в нову сім'ю ділиться Тетяна Гурська:  

… Я розумію, що у людей свято, вони як у пологовий будинок з квітами та гарним настроєм прийшли забирати свою дитину, а в моїй душі - істерика… Найголовніше у передачі дитини до нової родини - це дати можливість майбутнім батькам краще познайомитись з дитиною, розповісти про неї всі подробиці, стати для нової родини надійною підтримкою та друзями. Важливо вміти не заважати контакту дитини з її новою родиною, але знаходитися в якості підтримки на задньому плані.

Учасників зустрічі цікавило, що допомагає родині «відпускати» дітей до нових сімей. За словами Тараса Гурського, вони з дружиною одне для одного - найнадійніша підтримка і завжди пам’ятають, що патронат - це професійна робота. А Тетяна від себе додала:

…Я знаю, що я не найкраща мама для цієї дитини. Найбільше, що має значення в цьому питанні - це те, коли ти приїздиш через 2-3 тижні у гості до сім’ї, куди було влаштовано дитину, і розумієш, що перед тобою - ідеальна родина і щаслива дитина, якій мої послуги вже не потрібні. 

По завершенню «уявної» подорожі на учасників чекав сюрприз: в якості подарунку - надзвичайно актуальна та корисна книга «Педагогіка травми» (М. Внука та У. Долиняк), що розповідає про способи подолання травми, отримані дитиною під час попереднього досвіду виховання, та роль в цьому процесі спеціалістів і близьких для неї людей, книга Олени Немежанської «Зростаємо разом», яка налічує в собі сотні ігор та руханок та цікаві поради проведення змістовного сімейного дозвілля, а також подарункові сертифікати на сімейну фотосесію.  

Проведення заходу стало можливим завдяки фінансовій підтримці провідної міжнародної юридичної компанії Clifford Chance та коштів, зібраних на інтернет-платформі «GlobalGiving». Дякуємо усім, хто долучивсся до того, щоб сімейні чаювання клубу патронатних вихователів пройшли у затишній та святковій атмосфері. 

***

Для довідки:

Запровадження сімейного патронату в Україні було розпочато Партнерством «Кожній дитині» у 2009 році в рамках соціального експерименту спільно зі Службою у справах дітей Київської міської та обласної держадміністрацій за підтримки Всесвітнього дитячого фонду (World Childhood Foundation) під патронатом королеви Швеції Сільвії. Суть цієї комплексної соціальної послуги полягає у тому, що поки дитина, яка тимчасово залишилися без батьківського піклування (наприклад, унаслідок вилучення у зв’язку із загрозою життю та здоров’ю дитини, через недогляд, жорстоке поводження, хронічний алкоголізм, наркотичну залежність батьків та інші випадки), тимчасово виховується в сім’ї патронатного вихователя, одночасно здійснюються інтенсивні заходи з відновлення здатності біологічних батьків опікуватись дитиною, а у разі неможливості - для дитини шукається нова сім’я. Завдяки специфіці роботи патронатні вихователі отримали назву «батьки напрокат», втім за увесь час роботи це дозволили попередити штучне осиротіння та потрапляння в інтернат близько 40 дітей із Києва та Київської області.