Любомира КОВАЛЬ, Людмила ЯНОВСЬКА, Шанс самостійності: в гуртожитку і в квартирі // Урядовий Кур'єр, 10.06.2010

Готувати до самостійного життя вихованців і випускників інтернатів - сиріт та позбавлених батьківського піклування, яких в Україні понад 103 тисячі, нещодавно взялися ініціатори двох проектів: "Отримай свій шанс" та "Упевнений старт: програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування".

Перший протягом 2010-2012 років реалізуватиме Міжнародна громадська організація "Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров'я" у партнерстві з Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді, за участі голландської організації "Міжнародні ініціативи з проблем розвитку дитини". Програма МАТРА Міністерства закордонних справ Нідерландів підтримує цю благородну справу фінансово. У соціальних гуртожитках, яких у рамках проекту впроваджено в Україні вже сімнадцять, шанс адаптуватися в дорослому житті використовують поки що 459 юних українців.

Учасники другого проекту привчатимуться до самостійного життя в орендованих квартирах, де мешкатимуть спочатку з наставниками - представниками місцевих громад, а згодом і самі. Проект, бюджет якого 8 мільйонів гривень, впроваджуватимуть на Київщині, у містах Білій Церкві, Фастові та Переяславі-Хмельницькому Міжнародна благодійна організація "Партнерство "Кожній дитині" та Швейцарське бюро міжнародної соціальної служби, за підтримки Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту і Київської облдержадміністрації. Планується, що послугами цього проекту у 2010-2013 роках скористаються понад 800 юнаків і дівчат.

ПІСЛЯ ІНТЕРНАТСЬКИХ БОРЩІВ - НА СВОЇ

За народною притчею, чоловік помер з голоду, бо не мав ножа, щоб відрізати від хлібини скибку. А Саша Станішевська з Одещини, проживаючи в селі Борщі Котовського району, боялася голоду через скатертину-самобранку. На ній кілька разів на день завжди з'являлося хай і не вишукане, та все ж таки різноманітне меню: на інтернатівських столах. "А що їстиму, - хвилювалася дівчина, - коли попрощаюся з Борщами? Я ж не вмію куховарити, без інтернату пропаду..."

З подібними переживаннями пов'язані думки про майбутнє багатьох дітей із сиротинців. Дуже дивно: чому протягом стількох десятиліть їх не навчають у інтернатах готувати елементарні страви (дехто навіть не уявляє, як почистити картоплину), прати, розпоряджатися грошима, орієнтуватися в магазинах в асортиментах і цінах тощо, хоч це й не вимагає особливих коштів? Адже для таких юних громадян країни світ за парканами цих закладів - малознайомий, вони потім нерідко потерпають у ньому, як у притчі про хлібину без ножа. Саша Станішевська, щоб захистити себе хоч від кулінарних негараздів, обрала в професійно-технічному ліцеї фах кухаря. А ще їй пощастило прочитати в газеті оголошення про соціальний гуртожиток у Котовську для таких, як і вона, вчорашніх "інтернатівських", як називають їх "домашні" ровесники, і потрапити до нього на проживання. Саша підкреслює, що її нинішнє тимчасове помешкання (в гуртожитку, розрахованому в середньому на 20 осіб, можна перебувати до 23 років) - з євроремонтом.

Якісні соціальні послуги - одна з переваг проекту "Отримай свій шанс". У комфортних умовах соціального гуртожитку його мешканців навчають досвідчені фахівці: планувати особистий бюджет, готувати їжу, вести здоровий спосіб життя, виходити з конфліктних ситуацій, не ставати жертвами торгівлі людьми, наркоманії, ВІЛ-СНІДу, запобігати іншим проблемам, шукати роботу, готуватися до створення сім'ї та ще багатьом різним життєвим навичкам. Така кваліфікована опіка випускникам інтернатів украй потрібна. Адже це в столиці їх забезпечують житлом стовідсотково, а по регіонах є райони, міста без житлового фонду, де якщо й отримують сироти квартири, то нерідко непридатні для проживання.

Тож соціальні працівники переймаються і клопотанням про власні помешкання для підопічних, і їхнім облаштуванням. А "по дорозі" від соціальних гуртожитків до цих остаточних осель допомагають їм призвичаїтися до суспільства, в якому доведеться жити вже самостійно. Крім Котовська, на Одещині соціальні гуртожитки за програмою "Отримай свій шанс" діють у містах Тарутине й Ізмаїл, на Вінниччині - в Тульчині й Жмеринці. А найбільше їх, як і сиріт, у Донецькій області. На ще 13 соціальних гуртожитків виділено майже 16 мільйонів гривень державних субвенцій. Впровадження одного такого закладу державі обходиться в середньому в 1,5-2 млн грн, а на його утримання обласна влада щороку надає 300 тис. грн. Приблизно 500 тис. євро на два роки - підтримка проекту від Нідерландів.

Сімнадцятирічна Олександра Станішевська, другокурсниця професійно-технічного ліцею, має 3-й розряд кухаря. Своїх сусідок у соціальному гуртожитку в Котовську дівчина частує смачними борщами, м'ясом по-французьки, фаршированою рибою, різноманітними кашами. Вони ж, майбутні пекарі, пригощають її рогаликами, тістечками, пампушками... Саша сама готує сніданок та вечерю, обідає в ліцеї. Вона вже на "ти" з пральною машиною, складаються з подругою на пральний порошок. Зі своїх майже двох тисяч гривень, які щомісяця отримує як сирота, заощаджує на одяг для себе й на спортивне вбрання для молодшої, тринадцятирічної сестрички, яке "горить на ній", бо дуже завзято захоплюється в інтернаті футболом. Її влаштовують гуртожитські правила, одне з яких - повертатися щовечора до 22-ї години. Як висловилась Олександра, мешканці соціального гуртожитку відчувають, що вони справді комусь потрібні.

НАСТАВНИК - МАЙЖЕ РОДИЧ

За словами заступника голови Київської облдержадміністрації Тетяни Подашевської, протягом трирічного проекту "Упевнений старт: програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування" випускників інтернатів опікуватимуть не тільки соціальні працівники, а й місцеві жителі, які хочуть їм допомагати, і знайдуть спільну мову з хлопцями та дівчатами. Вперше таке наставництво випробували ще два роки тому в Таращанській школі-інтернаті та в Переяслав-Хмельницькому ліцеї. Голова правління "Партнерства "Кожній дитині" Володимир Кузьмінський додав, що наставники випускників-підлітків проходять спеціальну підготовку під керівництвом соціальних працівників. Добирають їх дуже відповідально, аби унеможливити моральний тиск або фізичне насилля щодо підопічних. Наприклад, із сімнадцятирічною дівчиною спілкуватиметься жінка середнього чи старшого віку з досвідом ведення домашнього господарства, котра може порадити юнці щодо зовнішнього вигляду, здоров'я, стосунків з хлопцями, формування власного бюджету тощо.

Наставник - людина, в якої є фах, основна робота, можливо, й родина. А з підопічним вона проводить свої вільні години. Якщо не мешкає разом з ним, у вихідні дні та на свята може запрошувати його в гості, щоб поговорити, щось порадити, допомогти, навчити...

Проте наставником може бути й відносно молода людина, яка ще не має родини, або навпаки, чоловік чи жінка, у яких діти вже дорослі. Тоді наставник мешкатиме разом з підопічним. За допомогою та під керівництвом соціального працівника він складає план роботи з молодою людиною, який затверджується місцевим центром служби для дітей та молоді. А соціальний працівник періодично навідує обох та контролює цю роботу.

Працює наставник на громадських засадах, тобто зарплату за свої добрі справи не отримує. Проте в рамках проекту йому щомісяця виділяють певну суму, щоб міг користуватися з підопічним громадським транспортом, відвідувати театри, музеї, концерти тощо.

Має велике значення, чи є в потенційного наставника схожі інтереси й уподобання з підлітком, чи знаходять вони спільну мову. А ще соціальні працівники звертають увагу на його здоров'я, відсутність поганих звичок, вік і життєвий досвід.

За словами Володимира Кузьмінського, нині практика наставництва в Україні ще не дуже поширена. Переймаючи досвід зарубіжних країн, залучаючи власних провідних педагогів, психологів та соціальних працівників, розробляються методики роботи для наставників, адаптовані до наших реалій. У нагоді також стануть соціальна реклама та роз'яснювальна робота у громаді.

У пілотних містах орендуватимуться квартири, в яких мешкатимуть випускники інтернатів і ті, хто стане ними через рік-другий. Керівникам проекту вже нині деякі "добродії" закидають: "Якщо підлітків залишити самих у квартирі, вони влаштують там таке..." Але Володимир Кузьмінський переконаний: самостійне проживання (можливо, під наглядом наставника) піде молодій людині тільки на користь, якщо підійти до цього з розумом та відповідальністю.

Житло для випускників інтернатів орендуватимуть не на околиці міста, а серед громади, можливо, в одному будинку з наставником, який спочатку опікуватиме вихованця відчутно: навчатиме самостійно готувати, прати, прасувати, прибирати квартиру, скуповуватися в магазинах. Коли юнак чи дівчина доведуть, що зможуть обходитися без постійного нагляду дорослого, наставник йтиме на ніч додому. Ще за деякий час спробує залишати підопічного на весь день самого, а згодом навідуватиме його з дружніми візитами кілька разів на тиждень.

Володимир Кузьмінський зауважив, що підлітка, який мешкає в інтернаті, готувати до самостійного життя слід завчасно. Але бувають випадки, коли він вже в перші дні у квартирі, залишений наставником на самоті лише на кілька годин, розуміє, що не здатен навіть приготувати собі бутерброд, не те що впоратися з мікрохвильовою піччю або пральною машиною. І єдине бажання, яке в нього з'являється, терміново повернутися до інтернату.

Аби цього не сталося, до програми опанування власним життєвим простором, залучатимуть хлопців та дівчат віком 15-17 років. На навчання вони ходитимуть до інтернату, а ввечері повертатимуться до орендованої квартири, під нагляд наставника.